сторінка психолога

психолог - Русин Ганна Сергіївна

7 важливих правил виховання від Юлії Гіппенрейтер

«Дитині дуже важливо знати, що його приймають і люблять без всяких умов»

Не давати дитині права на помилку, контролювати кожен його крок, прагнути, щоб дитина втілила в життя ваші нереалізовані мрії, -

кращих способів, щоб виростити закомплексовану і інфантильну людину, просто не придумати.

На випадок, якщо ви хочете зворотного, ми зібрали сім важливих правил виховання від дитячого психолога Юлії Гіппенрейтер.

1. Любіть дитину просто так

Дитині дуже важливо знати, що її приймають і люблять без всяких умов. Не тому, що вона зробила уроки, зуміла не порвати штани і взагалі добре себе вела, 
- інакше дитина буде жити в постійному страху, що варто їй зробити щось не так, і вона втратить право на батьківську любов. 
Батькам здається, що варто їм дати слабину, зайвий раз ласкаво подивившись на дитину і сказавши їй, як вона їм дорога, вона відразу відіб'ється від рук. 
На щастя, все влаштовано не зовсім так.

«Причина широко існуючого оціночного ставлення до дітей криється у твердій вірі, що нагороди і покарання - головні виховні засоби. 
Похвалиш дитину - і вона зміцниться
 в добрі, покараєш - і зло відступить. Але ось біда: вони не завжди безвідмовні, ці способи.
 Хто не знає і таку закономірність: чим більше дитину лають, тим гіршою вона стає. Чому ж так відбувається?
 А тому, що виховання дитини - це зовсім не дресура. 
Батьки існують не для того, щоб виробляти у дітей умовні рефлекси ».
 

2. Не заважайте його природному розвитку

Якщо дитина хоче всюди залізти, постійно брудниться, ходить по калюжах, щось ламає, розбиває і задає мільйон питань - це просто означає, що з нею все в порядку. Так вона пробує себе і проявляє допитливість, необхідну для її розвитку.

Найкраще, що можна зробити - це не заважати. Допитливість може швидко згаснути, якщо дитина тільки й чує «не став дурних запитань», «виростеш - дізнаєшся»
 і «вистачить тобі безглуздими справами займатися». Участь батьків у розвитку дитини має підтримувати її природні прагнення,
 а не гасити їх, підміняючи іншими, більш важливими або корисними з їх точки зору.

«До дитячого саморозвитку потрібно ставитися дуже уважно.
 Зараз стали поширюватися методики раннього розвитку, раннього читання, ранньої підготовки до школи. Але діти повинні до школи грати! »

3. Заохочуйте самостійність

Не менш важливо не заважати дитині робити перші спроби бути самостійним. Бажання дитини самостійно зав'язати шнурки має бути зустрінуте увагою і повагою, навіть якщо ви поспішаєте.
 При цьому увагою мовчазною - без підказок, порад і критичних зауважень. Якщо кожен раз кидатися робити все за дитину 
зі словами «дай я» і «у тебе не вийде», він досить швидко перестане навіть намагатися щось робити сам.

 «Утримайтеся від критики! Якщо ви проявите щирий інтерес до її справи, то ваше взаємна повага і прийняття посиляться.
 До того ж дорослому не слід втручатися, якщо дитина зайнята справою і не просить допомоги. Таким невтручанням батьки повідомляють: ти впораєшся, у тебе вистачить сил ».

4. Дозвольте дитині брати на себе відповідальність

Чим старшою стає дитина, тим більше з'являється речей, з якими їй потрібно буде  справлятися самій. 
Поступово вона почне самостійно переходити вулицю, робити уроки, вибирати друзів.
 Дозвольте їй це робити, але встановіть межі свободи: наприклад, домовтеся, що вона може сама вибирати, коли сідати за уроки, але на восьму годину вечора все повинно бути зроблено. 

Самостійність не повинна звалитися на дитину в одну мить: перед кожним кроком потрібно поговорити з нею і пояснити, що ви даєте їй більше свободи не тому, що вам набридло
 за цим стежити і «нехай що хоче, те й робить», а тому, що ви вірите, що вона впорається. І все одно будьте поруч - на випадок, якщо знадобиться допомога.

«Заперечення бувають приблизно такі:" Як же мені його не будити? Адже він обов'язково проспить, і тоді будуть великі неприємності в школі? 
"Або:" Якщо не буду змушувати її робити уроки, вона нахапає двійок!". Як це не парадоксально звучить, але ваша дитина потребує негативного досвіду, звичайно, якщо
 той не загрожує її життю або здоров'ю. Дозволяйте вашій дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності). 
Тільки тоді вона буде дорослішати і ставати "свідомим" 

5. Не плутайте турботу і батьківський диктат

Батьки, безумовно, повинні брати участь в житті дитини - але ні в якому разі не проживати її за нього
. Незалежно від їх нереалізованих амбіцій, у дитини будуть свої бажання і інтереси. Дбати - значить, в першу чергу прислухатися до бажань дитини, 
а не діяти за принципом «я знаю, як для нього буде краще».

«Коли дитина вже не знає, чого вона хоче, тому що вона не звикла прислуховуватися до себе, - це якраз результат батьківського диктату. 
Він виявляється безпорадним в цьому сенсі, і це найстрашніше ».

6. Не критикуйте

Під час дорослішання дитині доведеться зіткнутися з різними складними питаннями, і їй буде набагато легше з цим впоратися, якщо вона звикне говорити про них з батьками. 
Довіра будується на доброму ставленні: якщо вашою першою реакцією на одкровення дитини буде критика, осуд або неувага, вдруге вона уже нічого не розповість.

«Уявіть собі вашого кращого друга. Як ви посміхаєтеся при зустрічі, як радієте йому. 
Навряд чи в присутності друга ви починаєте насамперед критикувати його, вказувати і давати оцінки йому ».

7. Говоріть дитині про свої почуття

Розуміти дитину - важливо, але не менш важливо і доносити до неї те, що відчуваєте ви. Адже між людьми не може бути справжньої близькості, якщо один з них не до кінця відвертий. 
Щоб ваша щирість не приймала форму звичайних докорів, використовуйте «Я-повідомлення» - так ви зможете висловити свої негативні почуття в неконфліктній формі. 
Наприклад, замість «Ну що у тебе за вигляд!» Можна сказати «Я не люблю, коли мої діти ходять розпатланим, тому що мені соромно перед сусідами».

 «" Я-повідомлення "дає можливість дітям ближче пізнати нас, батьків. Нерідко ми закриваємося від дітей бронею "авторитета", який намагаємося підтримувати будь-що. 
Ми носимо маску "вихователя" і боїмося її хоча б на мить підняти. Часом діти дивуються, дізнавшись, що мама і тато можуть взагалі щось відчувати! Це справляє на них незабутнє враження.
 Головне ж - робить дорослого ближче, людяніше ».